1

Тема: Нові “Правила приєднання електроустановок до електричних мереж”

Як люблять казати інженери-проектувальники електричних мереж архітекторам на корпоративі після енної чарки: "Що таке ваша красива будівля без електрики? Просто коробка" В дечому вони й справді мають рацію – будинок без електрообладнання та електропостачання непридатний для експлуатації – чи то житло, чи торговельний центр, чи автозаправна станція.
Тож, 28 лютого 2013 року набув чинності без перебільшення важливий для вітчизняної енергетичної галузі документ: «Правила приєднання електроустановок до електричних мереж», затверджений Постановою НКРЕ № 32 від 17.01.2013.
Цієї події досить довгий час чекали чимало людей: це і енергопостачальники, і проектувальники, і звісно ж тисячі простих (і не дуже) українців, які стикнулись із необхідністю підключити свої електроустановки найрізноманітнішого призначення до мереж електропередавальних організацій. Тому першою реакцією на факт набрання чинності цими Правилами було стримане схвалення. Це і не дивно, адже починаючи з далекого вересня 2008 року, коли була відмінена попередня редакція даних Правил, існував деякий правовий вакуум в даній сфері, а відсутність чітких «правил гри» в тій чи іншій сфері економіки, як відомо, не сприяє її розвитку. Тому, без сумніву, поява нормативно-правового акту, що регулює правовідносини у сфері підключення електроустановок до мереж електропередавальних організацій, є явищем позитивним. Чи буде таке регулювання відносин справедливим і чи влаштує воно всіх учасників таких відносин, покаже час.
В цій же статті хотілося б проаналізувати деякі найбільш значні положення та новації документу.

«Стандартне» і «нестандартне» приєднання – в чому різниця?
Перш за все, звертає на себе увагу таке нововведення як класифікація видів приєднань електроустановок на «стандартне» та «нестандартне», що в свою чергу перекочувало в дані Правила із останньої редакції Закону України «Про електроенергетику».
Для того, щоб приєднання вважалося стандартним, необхідне виконання двох умов: по-перше, величина приєднаної потужності повинна становити не більше 160 кВт, а по-друге – відстань від точки забезпечення потужності до точки приєднання електроустановки не має перевищувати по прямій лінії 300 м. Якщо хоча б одна з наведених вище умов не виконується, приєднання буде нестандартним. Постає логічне питання: які ж наслідки має така класифікація? Справа в тому, що від типу приєднання залежить процедура підключення та плата за нього. Щоб не заглиблюватись в подробиці, зазначимо лише, що порядок здійснення стандартного підключення детально описаний в розділі ІІ, а нестандартного – в розділі ІІІ Правил.
Однак суттєва відмінність між двома видами приєднань, на яку хотілося б звернути увагу, описана в пункті 1.8 Правил. Цей пункт визначає, що забезпечення робіт з проектування електричних мереж для стандартного приєднання тепер – виключна прерогатива електропередавальної організації. Тобто електропередавальна організація на власний розсуд, керуючись тільки їй відомими аргументами, вирішує яким чином здійснити таке забезпечення: або виконати проектування своїми силами, або замовити проект в сторонньої проектної організації (при цьому опис будь-яких критеріїв вибору такої організації і конкурсних принципів такого вибору звісно відсутні). Перефразовуючи відомий непристойний анекдот, можна сказати: «Господа, ни слова об откатах». Така новина, звісно, стане досить неприємною для тих проектних організацій, які спеціалізувались переважно на проектуванні зовнішніх електричних мереж. Та і замовник, який раніше міг вільно вибирати виконавця проектних робіт, тепер буде позбавлений такого вибору. Що ж, залишимо міркування з приводу можливого порушення антимонопольного та антикорупційного законодавства на відкуп професійним юристам, зазначивши лише, що підозри в такому порушенні все ж вбачаються. І додамо, що цією нормою порушуються вимоги статті 17-2 Закону України «Про електроенергетику», де недвозначно сказано про те, що розроблення проектно-кошторисної документації забезпечується замовником (винятком є лише проектування мереж для приєднання альтернативних джерел електроенергії, при цьому ніяких уточнень щодо стандартного чи нестандартного приєднання в даному законі немає).
Наприкінці цього розділу статті зазначимо, що проектні роботи для здійснення нестандартного приєднання все ж забезпечуються замовником, який вправі вільно вибрати виконавця таких робіт. Як-то кажуть, і на цьому спасибі.

Узгодження проекту з енергопостачальником – покращення технічних рішень чи палиці в колеса замовнику і проектувальнику?
Але і з нестандартним приєднанням, де, нагадаємо, замовнику ще залишили право вибору виконавця проектних робіт, не все так «гладко». Справа в тому, що пункт 3.1.7 Правил зобов’язує замовника узгоджувати проект електромереж для нестандартного підключення з електропередавальною організацією, з подальшим внесенням змін в цей проект за результатами зауважень електропередавальної організації. Тут вже не потрібно бути юристом, щоб зауважити: така правова норма явно суперечить статті 7 Закону України «Про архітектурну діяльність», де зазначено, що внесення змін до вже затвердженого замовником проекту можливо лише в разі відхилення від технічних умов (а не будь-коли в принципі). Більше того, ніяких механізмів оскарження таких зауважень не передбачено. А якщо зауваження суперечить чинним нормам проектування, що тоді? Біда проектувальника в тому, що навіть погодження проекту, виконаного з деяким порушенням норм проектування все одно не є підставою для ненакладення штрафу інспекцією ДАБК на проектувальника. Не кажучи вже про те, що ні в містобудівному законодавстві, ні в Правилах відсутнє визначення терміну «узгодження», натомість в Законах України «Про архітектуру діяльність» та «Про регулювання містобудівної діяльності» вживається термін «погодження».
Але і це ще не все. Той же пункт 3.1.7 Правил зобов’язує замовника у разі незгоди електропередавальної організації з визначеною проектом вартістю реалізації технічних умов надати такий проект на експертизу. Напевно, автори цієї правової норми свідомо або випадково забули про вимоги ст. 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка містить вичерпний перелік випадків експертизи проектної документації, і навіть регламентує, що «встановлення випадків та порядку проведення експертизи проектів будівництва іншими законами не допускається», а також про вимоги ст. 18 Закону України «Про електроенергетику», де зазначено: «проектування та будівництво об’єктів електроенергетики здійснюється відповідно до законодавства у сфері містобудівної діяльності».

Скільки все це коштує?
Очевидно, немає сенсу пояснювати, що така послуга як приєднання електроустановок до мереж електропередавальної організації – задоволення для замовника далеко не безкоштовне. Дійсно, за таке приєднання з останнього на користь електропередавальної організації стягується плата, яка так і називається: «плата за приєднання електроустановок до електричних мереж». Як же вона обраховується для кожного конкретного випадку? Відповідь на це питання проста і складна водночас. І в Законі України «Про електроенергетику», і в аналізованих нами Правилах зазначено, що розрахунок такої плати здійснюється електропередавальними організаціями на основі відповідної методики, розробленої і затвердженої НКРЕ (доречі, кожен, хто не втрачає свідомість від вигляду довжелезних формул, може ознайомитись з цим документом, перейшовши за посиланням):
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0339-13
Отже, здавалося б, що тут незрозумілого? Кожна електропередавальна організація, що діє в нашій державі, бере до рук цю методику, і здійснює згідно з нею відповідні розрахунки, результати яких потім оприлюднює на своєму веб-сайті (доречі, положеннями цієї методики вирішується питання обрахування плати як за стандартне, так і за нестандартне приєднання).
Але якщо все буде настільки просто, то стане нецікаво. Справа в тому, що вищезгадана методика розрахунку плати за приєднання почала діяти лише зовсім недавно, 19 березня цього року. Стає зрозумілим: щоб кожна електропередавальна організація здійснила розрахунки відповідних значень ставок за приєднання, потрібен певний час.     
Але ж чим керуватись зараз, поки економісти кожної з електропередавальних організацій країни в поті чола працюють над такими розрахунками? Слід віддати належне НКРЕ, яка подбала про це і своєю Постановою № 1695 від 25.12.2012 р. затвердила «Ставки плати за стандартне приєднання електроустановок для Автономної республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя на 2013 рік». Тобто, поки що (тимчасово) невдячну справу з розрахунків ставок плати за приєднання взяла на себе НКРЕ. Таким чином той, хто планує здійснити приєднання електроустановок до мереж електропередавальних організацій в поточному 2013 році, може оцінити, на яку суму стане легшим його гаманець (чи то пак банківський рахунок), перейшовши за наступним посиланням: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0065-13
Як бачимо, стандартне приєднання, для прикладу, трифазної електроустановки потужністю 10 кВт до мережі напругою 0,4 кВ обійдеться на даний час в 16500 грн. для міста і в 13200 грн. для сільської місцевості (суми наведені без ПДВ). 
Щоправда, і тут не обійшлося без нюансів. Навіть з самої назви цього документу видно, що він визначає фіксовані ставки лише за стандартне приєднання, до того ж тільки І ступеню потужності (до 16 кВт). А як бути з іншими видами приєднань? Очевидно, слід вважати, що вартість інших видів приєднання визначається наразі кошторисною частиною проектно-кошторисної документації.
І наостанок відповімо на ще одне актуальне питання: чи входить вартість розробки проектної документації в плату за приєднання? Відповідь однозначна: так, входить. Про це прямо свідчить положення частини 4 ст. 17-2 Закону України «Про електроенергетику», а пункти 1.6 і 1.8 вже згадуваної «Методики розрахунки плати за приєднання електроустановок до електричних мереж» деталізують дану законодавчу норму, уточнюючи, що в разі розробки проектної документації не електропередавальною організацією, розмір плати за приєднання, яку замовник сплачує електропередавальній організації, зменшується на вартість розробки такої проектної документації.       

«Опитувальні листи» відходять в минуле
«Опитувальних листів», до яких всі звикли за багато років, більше не буде. Такий термін в Правилах жодного разу не вживається. Натомість, «послідовником» опитувального листа, а саме документом, де вказана бажана величина приєднаної потужності, з яким замовник іде до електропередавальної організації, стала «Заява про приєднання електроустановки певної потужності», яка за своїм змістом не дуже-то відрізняється від свого попередника. Але деякі відмінності все ж є. Так, звертає на себе увагу той факт, що даний документ нині підписується лише замовником, підпис проектувальника вилучений. Але при цьому, як і раніше, швидше за все цей документ буде складатись все одно проектувальником, оскільки для підрахунків необхідної потужності потрібно володіти спеціальними знаннями, яких замовник найчастіше не має. Таким чином, проектувальник, підраховуючи величину приєднаної потужності, фактично не несе тепер відповідальності за правильність таких підрахунків. Всю відповідальність за таку правильність тепер бере на себе замовник, підписуючи «Заяву…». Подобається йому це чи ні. Втім, це чи не єдиний недолік вказаного документу. Однак не оминемо увагою і його позитивні моменти.
Це, по-перше, наявність вичерпного переліку документів, котрі треба додати до заяви, що унеможливлює вимагання в замовника інших паперів, як це іноді було раніше. До того ж, сам цей перелік невеликий і містить лише три позиції (для порівняння, в минулій редакції Правил від замовника, якщо він є юридичною особою, вимагалось додати до заяви п’ять документів), не кажучи вже про те, що якщо раніше «Заява на приєднання» і «Опитувальний лист» були різними документами, то нині вони об’єднані в один спільний. Одним папірцем менше. Як-то кажуть, «дрібниця, а приємно». 
По-друге, форма заяви стала спільною як для юридичних, так і фізичних осіб. Така уніфікація, без сумніву, теж є зручною.
І, по-третє, форма заяви враховує наявність у споживача вже існуючих електроустановок. Відсутність цього нюансу спричиняла раніше деякі непорозуміння при заповненні опитувального листа для споживача, який вже був на підставі договору з  енергопостачальником підключений до електромереж, але мав на меті збільшити потужність. 

Прозорість – це завжди добре
Якщо вже мова поступово зайшла про позитивні новації документу, що розглядається, то безперечним плюсом для замовника є вимоги розділу V. Незважаючи на те, що наша країна все ще посідає ганебно високі місця в корупційних рейтингах різних поважних світових організацій, не можна не відзначити, що мало помалу відкритість і прозорість інформації для звичайного громадянина стають не просто словами, а реальністю. Запровадження таких веб-ресурсів як єдиний державний реєстр судових рішень, земельна кадастрова карта, онлайн-вибори та інших, так чи інакше є корисним, навіть незважаючи на певні їх недоліки. Вирішила не відставати і НКРЕ, зобов’язавши відтепер кожну електропередавальну організацію публікувати на своїх веб-сайтах інформацію щодо наявних у неї трансформаторних підстанцій, а також щодо резерву потужності по кожній з них та середньої вартості такої потужності. Інформація має оновлюватись щопівроку. Яка мета такого оприлюднення? Найкращу відповідь на це питання дасть уривок з пункту 5.5 Правил, і нам нічого не залишається як просто процитувати його:
«Зазначена інформація дає можливість потенційному замовнику оцінити бізнесові та виробничі ризики відповідно до наявного резерву потужності на тій чи іншій підстанції.» Дійсно, потенційний інвестор при виборі місця розміщення своїх перспективних виробничих потужностей, матиме змогу додатково оцінити ще один чинник, який впливає на такий вибір – затрати на проектування і будівництво електричних мереж в тому чи іншому місці.
Крім того, якщо раніше недобросовісна службова особа електропередавальної організації могла відмовити замовнику у підключенні його електроустановок від конкретної підстанції з вигаданих причин «відсутності потужності» (або, посилаючись на ту саму «відсутність потужності», ненав’язливо запропонувати замовнику для підключення його установок здійснити об’єктивно необґрунтовану реконструкцію електромереж), то тепер така можливість, схоже, буде відсутня.
Слід, правда, зазначити, що на час написання цієї статті (а це 22 березня 2013 року) на жодному з відвіданих інтернет-сайтів електропередавальних організацій не була присутня описана вище інформація. З одного боку це можна зрозуміти: для створення такого значного за обсягом масиву інформації потрібен певний час. Але з іншого боку дещо насторожує те, що в Правилах ніде не визначено кінцевого терміну оприлюднення даної інформації. Все ж будемо сподіватись, що наші «Обленерго» не будуть затягувати з цією справою і незабаром кожна зацікавлена особа зможе ознайомитись із наявністю чи відсутністю вільних потужностей в місцевості, що її цікавить.     

Замість висновку
Якщо після ознайомлення з цією статтею читач задасть питання: «Так врешті-решт, нові Правила – це прогресивний нормативно-правовий акт чи крок назад?», то я б, як представники однієї відомої нації, відповів питання на питання: «Для кого саме»?
В найбільш невигідному становищі опинились проектні та будівельно-монтажні організації, які спеціалізуються на проектуванні та (або) будівництві зовнішніх електричних мереж і при цьому не належать до електропередавальних. Частина з них може бути на ділі позбавлена можливості виконувати певні роботи з проектування і монтажу зовнішніх електричних мереж, тому є побоювання, що такі підприємства змушені будуть або  перекваліфіковуватись, або припиняти існування, або ж задовольнятись виконанням лише частини з тих робіт, які виконували раніше.
Що стосується замовників, то для них нові Правила – скоріше благо. Все-таки з’явилась нарешті чітко виписана процедура підключення до мереж електропередавальної організації (в якій, до речі, замовник має чимало прав), а також можливість вільного ознайомлення з інформацією про електричні мережі електропередавальної організації. Але без ложки дьогтю в цій бочці нормотворчості теж не обійшлося. Зокрема, замовник позбавлений права обирати проектувальника та підрядника для будівництва електричних мереж в разі стандартного приєднання (це при тому, що на відміну від того ж таки постачання електроенергії, будівництво і проектування електромереж саме по собі навіть близько не є послугою, необхідність задоволення попиту на яку спричиняє виникнення стану природної монополії). Також викликає питання норма, яка всупереч Закону змушує замовника в деяких випадках надавати проект електромереж на експертизу, при цьому оплатити послуги експертизи змушений буде, очевидно, сам замовник.
Що ж стосується електропередавальних організацій, то можна сказати, що хоча їх діяльність стала дещо більш монополізованою, але все ж вона водночас стала і більш нормативно врегульованою, з чітким визначенням прав та обов’язків електропередавальної організації при здійсненні підключення електроустановок споживачів до своїх мереж.

В цілому ж слід відзначити, що навіть лише сама по собі наявність такого документа є фактором, що сприятиме розвитку економіки України в цілому. Однак деякі неузгодженості з чинним законодавством потребують подальшого виправлення. Сподіваємось, що читачі нашого інтернет-порталу висловлять свої міркування і запитання з приводу положень проаналізованих Правил, а також відгуки (хай навіть і досить критичні, адже обґрунтована критика завжди вітається) на адресу надрукованої статті.

Олександр Андрієнко, ексклюзивно для Architectural Post

Понравилось! Не понравилось